Українська мова як точка опори для вчителів й учнів у часи нестабільности 

…Будь-яке слово,  
вимовлене українською,  
вже само по собі  
є молитвою за Україну 
Костянтин Мордатенко 

Ми звикли думати про мову насамперед як про засіб комунікації та обміну інформацією. Нею пояснюємо правила, описуємо шляхи розв’язання задач, формуємо розклад справ на день. Але треба розуміти: коли вчитель історії чи біології заходить у клас (чи вмикає «Zoom») і вітається з учнями українською, він робить дещо більше, ніж просто починає урок. Він створює безпечний простір, вмикає «своє» поле, огортає клас українським простором. Сьогодні пропоную поговорити не про правопис, а про те, як українська мова стає точкою опори, за яку ми всі  (фізики й лірики, учні та батьки) можемо вхопитися, щоб встояти, коли світ хитається. 

Маємо парадоксальну ситуацію: на 11-й рік війни (з них на чотири припадає повномасштабне вторгнення) в Україні велика кількість людей, у тому числі освічених, обстоює доцільність російської мови в нашому життєвому просторі. Нею говорять на роботі (на щастя, переважно пошепки), спілкуються вдома, а дехто навіть шукає шляхи впровадження її в навчання (згадаймо гучну київську справу). Велика кількість учителів і учительок досі переходять на російську, якщо відчувають дискомфорт у формулюванні думок або під час спілкування з учнями й ученицями на перервах. У такій ситуації українська залишається для дітей чисто шкільним предметом: правила, диктанти, НМТ. Вони зчитують посил: українською говоримо за необхідности, за неї ставлять оцінки, отже, це незручно й некомфортно. Авторитетні дорослі (батьки, вчителі, тренери) спілкуються в житті російською — значить, так можна. Далі школярі та школярки дивляться відео російськомовних блогерів (бо вони ж говорять, як авторитетні дорослі), а далі стирається ідентифікація, до якої ми так тяжко йдемо і ніяк не дійдемо. І починається все по колу — такий собі «день бабака». 

Ми повинні зрозуміти, що зараз мова вийшла за межі підручників і стала маркером своїх. Коли вчитель математики пояснює розв’язання рівняння українською, а тренер дає команду «Струнко!», вони роблять дещо більше, ніж просто виконують навчальну програму. Вони маркують простір довкола як український і створюють територію безпеки. Навіть теорема Піфагора українською звучить як маніфест незламности. І не страшно, що якісь фрази поки що звучать не досконало, адже щирі намагання дуже відгукуються учнівству.  Це сигнал дітям: «Я працюю над собою. Я змінююся разом із країною». Це найкращий урок патріотизму без пафосу. 

Особлива роль у справі українізації нашого соціуму відведена вчителям і вчителькам української. І тут справа не тільки в тому, наскільки методично правильно викладено тему із синтаксису чи морфології (до речі, саме такі ідеальні уроки діти часто називають «затхлими»). Набагато важливіше, щоб після наших уроків учні й учениці захоплено обговорювали українською важливе й цікаве для себе, вміли застосувати ті самі теоретичні знання у спілкуванні. А для цього точно замало залюблених багатьма вчителями й вчительками зручних вправ типу «вставте літери» чи «підкресліть члени речення». Краще працюють завдання «доведіть свою думку», «прокоментуйте», «пофантазуйте». Тож треба переформатовувати урок у практичну площину (наші підручники й розробки до ваших послуг!). 

Неймовірно важлива у визначеному поступі позиція батьків, адже саме з них діти насамперед зчитують думки, слова, ставлення до подій. Маємо переконати членів родини долучатися до процесу, адже саме вони можуть показати дітям приклад усвідомленого прийняття ситуації та роботи з життєвими викликами. Знаю, що робота з батьками — непроста справа, але реальна. З мого досвіду: добре працює аргумент, що україномовність дитини — це її конкурентна перевага в майбутньому, починаючи вже від складання НМТ. 

Ну і наостанок: якими б самостійними, незалежними й зухвалими не здавалися наші діти (особливо підлітки), маємо розуміти, що вони переживають процес самоідентифікації в надскладні часи. Саме ми можемо полегшити їхній вибір, не створюючи зайвих дисонансів, а щиро транслюючи ідеї: українська мова зараз — це мова сміливих людей, які виборюють свою незалежність. Це мова тих, хто захищає. Українська мова — це те, що дає нам себе і є основою нашої держави. 

Завершити розмову хочу, як і почала, геніальними словами сучасного поета Костянтина Мордатенка: «…Будь-яке слово, вимовлене українською, вже само по собі є молитвою за Україну».  Будьмо щирі та єдині у своїй молитві! З вірою до перемоги! 

Авторка статті:
Інна Літвінова,
доцентка кафедри української мови Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна,
кандидатка філологічних наук,
авторка підручників «Українська мова» для 5-9 класів та посібників з підготовки до НМТ.