Осінь у літературі
Осінь — у барвистому намисті.
Як циганка — з бубоном в руці.
Поцілунок — чистий і вогнистий
на моїй зоставила щоці.
Євген Гуцало
Осінь… Коли в’януть дерева, опадає листя й холоне повітря, людина обертається назад, підбиває підсумки, переосмислює прожите. Саме тому описи осені в прозі та поезії так часто поєднують зовнішню красу природи зі сповільненням часу, легкою печаллю й роздумами. Пропонуємо вам добірку творів з української літератури про цю красиву, але меланхолійну пору року.
Поезія
Українські поети вкладали в осінь безліч відтінків — від смутку й самоти до філософського примирення з плином часу. Це поезія спогадів і прийняття, де природа стає дзеркалом людських емоцій:
- Яків Щоголів — «Осінь»;
- Володимир Сосюра — «Осінь»;
- Грицько Чубай — «Іде осінь»;
- Іван Франко — «Паде додолу листя з деревини»;
- Микола Вінграновський — «Елегія»;
- Євген Плужник — «Вже одспівали по дорогах гарби»;
- Віктор Геращенко — «Дихає прозора прохолода»;
- Ліна Костенко — «Виходжу в сад, він чорний і худий»;
- Юлія Олефір — «Холодна земля, а діти, як завжди, босі».
Поети не раз змальовували осінь як веселу й барвисту пору, що поєднує тепло з яскравими фарбами природи та зустрічає цей етап життя з лагідною усмішкою:
- Максим Рильський — «Осінь-маляр із палітрою пишною…»;
- Ліна Костенко — «Красива осінь вишиває клени»;
- Ольга Зубер — «Осінь»;
- Валентина Бондаренко — «Жовтень»;
- Наталя Замрія — «Осінь фарби готувала»;
- Марія Пономаренко — «Осінь пензлика взяла»;
- Віталій Березінський — «Восени»;
- Тарас Шевченко — «Осінь, гарна молодиця».
Осінь часто стає для поетів тлом для почуттів, нагадуванням про любов, минуле чи мрії:
- Василь Симоненко — «Жовте листя, немов перину»;
- Євген Плужник — «Річний пісок слідок ноги твоєї»;
- Анатолій Рекубрацький — «Поверни мені той листопад…»;
- Євген Гуцало — «Осінь у барвистому намисті»;
- Ліна Костенко — «Двори стоять у хуртовині айстр»;
- Сергій Жадан — «Перші дні листопада»;
- Микола Вороний — «Осінь».
Проза
Не лише поезія, а й проза українських письменників сповнена осінніх мотивів.Митці зверталися до осені не лише як до мальовничого пейзажу, а й як до філософського символу — випробування, зрілості, очищення й внутрішнього спокою.
Осінь у Стефаника — не мальовничий пейзаж, а стан людського виживання. Холод, убогість, зношене взуття — це «осінь життя» селянина, символ знесилення й безвиході. Пейзаж відсутній буквально, але відчутний у кожному слові: «сірість», «вологість», «порожнеча» — осінь як соціальна метафора.
Володимир Яворівський — «Оглянься з осені»
Назва вже задає ключову метафору: осінь як час підсумків. Герой озирається назад — на життя, любов, втрати. Пора року тут символізує зрілість і відповідальність перед самим собою. Осінь у романі — не кінець, а момент усвідомлення прожитого, етап мудрості.
Олександр Довженко — «Зачарована Десна»
У спогадах про дитинство осінь постає працею й теплотою, димом з нив, запахом землі. Вона — жива пора, у якій відчутна гармонія людини й природи. Для маленького оповідача осінь — час, коли світ пахне стиглістю, а людина відчуває вдячність за врожай.
Валер’ян Підмогильний — «Місто»
Осінь у «Місті» — урбанна меланхолія. Київ у туманах, дощах, мряці — метафора самотності й відчуження Степана Радченка. Сірість осені підкреслює внутрішній холод героя, який опинився серед чужих ідей і людей. Осінь тут — символ втрати простоти й душевного тепла.
Олесь Гончар — «Тронка»
У степовій осені Гончара немає смутку — є чистота й тиша. Осінь у творі — етична рівновага, момент, коли людина знаходить гармонію між обов’язком, любов’ю та природою.
Григір Тютюнник — «Дивак»
Осінь тут — зовнішній і внутрішній фон самотності хлопчика Олеся. Падає листя, мжичить дощ, навколо тиша — усе промовляє до героя так само, як його власне серце. Осінь у Тютюнника — мовчазний співрозмовник, символ ніжності, задумливості й чистоти дитячої душі.
Ольга Кобилянська — «Царівна»
Осінь у творі — час перелому героїні Наталки: від мрій до усвідомлення власної сили. У пейзажах з’являються холод, вітер, дощ, — але це не розпач, а очищення. Осінь віддзеркалює її духовне дозрівання: як дерево скидає листя, так і героїня позбувається залежності.
Панас Мирний — «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»
Осінні описи в романі — пейзаж села після жнив. Природа «відпочиває», але цей спокій контрастує з людською бідою. Осінь показує циклічність праці, зміну часу, моральний ритм життя селян.
Василь Сухомлинський — «Осінні сни клена»
Коротке, символічне оповідання-притча. Осінь тут — урок мудрості для дітей: клен мріє, сумує, але приймає зміну сезонів як природний закон. Через образ листя автор навчає бачити красу в змінах і розуміти, що в кожному «зів’яненні» є продовження життя.
Олександр Копиленко — «Жовкне листя»
Природа й дитяча душа — єдине ціле. Осінь виступає символом дорослішання: листя жовкне — так само змінюється й внутрішній світ дитини.
Марія Матіос — «Солодка Даруся»
Осінь у романі — естетика скорботи. У ній пахне дощем, глиною, яблуками — це пейзаж болю, але й спокути. Осінні сцени підсилюють драматизм: світ в’яне разом із душами людей. Вона стає тлом трагедії, що водночас очищує, як осінній дощ.
Володимир Лис — «Століття Якова»
Осінь — метафора старості й пам’яті. Головний герой, доживаючи віку, сприймає осінь як дзеркало свого життя — спокійне, але повне відгомонів молодості. Падає листя, «шурхотять роки» — і це не кінець, а гармонійний епілог, примирення з часом.
Залишити коментар