Стилізація в музичному мистецтві: шлях до творчих відкриттів

Стилізація — це художній прийом, коли композитор або виконавець свідомо наслідує ознаки певного стилю, епохи чи культури. Це не механічне копіювання, а переосмислення музичних традицій, їхнє творче «перекодування» в новий контекст, адаптація до сучасних реалій та напрямків у музичному мистецтві. 

Фантазія Володимира Зубицького «Дримба» написана як жартівлива пісня танцювального характеру куплетної форми. Хор наче наслідує звучання цього давнього гуцульського інструмента, який відомий також у різних народів світу під різними назвами.

Основні аспекти стилізації в музиці: 

• наслідування формальних ознак (стилізація включає свідоме наслідування характерних для певного стилю мелодичних, гармонічних, ритмічних та фактурних особливостей) та неформальних ознак (зв’язок з відчуттям духу, настрою, естетики стилю, а не з точним копіюванням його елементів); 
• імітація історичних стилів: музиканти можуть стилізувати свої твори під музику минулих епох, використовуючи прийоми, які були притаманні, наприклад, епосі бароко або візантійським традиціям. 
• використання народного мистецтва: стилізація також може полягати у наслідуванні елементів народної музики, її мелодій, ритмів та інструментарію.

Карпатський концерт — композиція Мирослава Скорика для великого симфонічного оркестру. Твір, написаний у 1972 році, завершує період «нової фольклорної хвилі» у творчості українського композитора, принісши йому світове визнання. У цьому творі Мирослав Скорик органічно поєднав національні джерела з неокласичними тенденціями.

Мелодія на українську народну тему Б. Лятошинського — це один із прикладів звернення композитора до українського фольклору. Б. Лятошинський використовує народну пісню як основу, але розвиває її у власному стилі, насичуючи сучаснішою гармонією та симфонічним мисленням. У цьому поєднується формальна стилізація (основа на конкретній пісні) і неформальна (створення нового емоційного світу, що виходить за рамки фольклору).

Сучасні українські виконавці та стилізація у творчості 

ONUKA:

• поєднання електроніки з автентичними народними інструментами (сопілка, трембіта, цимбали);
• цитування народних мелодій, звучання інструментів;
• створення відчуття давньої обрядовості у сучасному електронному контексті.

ДахаБраха:

• поєднання етномузики з елементами року, джазу, world music;
• автентичний спів у багатоголоссі, ритми обрядових пісень;
• передача духу архаїки через експериментальні форми та звучання.

EtnoGen (авторський музичний гурт на основі українського фолку, який пише в жанрі етнофюжн):

• поєднання автентичного виконання, фольклорного вокалу і бітбоксу, що створює унікальне звучання, близьке до етнічної музики, але з сучасними елементами — хіп–хоп, рок, фанкові ритми;
• взаємозв’язок народних мотивів з електронікою або атмосферною мінімалістикою.

Віталій Дужик (український сопілкар, мультиінструменталіст, учасник гуртів Kalush Orchestra та EtnoGen, а також автор сольних проектів. Він відомий тим, що вивів сопілку на сучасну сцену — від етнофестивалів до «Євробачення–2022»):

• використання справжніх народних інструментів: сопілка, трембіта, дримба для виконання автентичних народних мелодій у нових аранжуваннях;
• імітація інтонації, ладової особливості української пісенності в сольних імпровізаціях; 
• поєднання фольклору з електронікою, хіпхопом, симфонічним звучанням.

Стилізація в українському музичному контексті — це свідоме відтворення та адаптація елементів українського музичного фольклору в сучасній манері, що зберігає традиції, але додає нових рис, наприклад, сучасні аранжування чи прийоми. Мета стилізації — зберегти національний дух та передати культурну атмосферу, одночасно роблячи твори зрозумілими та цікавими для сучасної аудиторії.