Антична сцена під відкритим небом: народження римського театру

Римський театр — це більше, ніж просто спадкоємець грецької драми. Це — дзеркало життя величної цивілізації, у якому відбилася урочистість імперії, велич публічних видовищ і любов римлян до мистецтва. Його сцена була під відкритим небом, а глядацькі лави — справжнім соціальним зрізом античного суспільства. Саме етруски відкрили римлянам грецьку культуру та алфавіт. Римляни перейняли багатьох грецьких богів, надавши їм свої імена, і засвоїли багато рис еллінської культури. Водночас вони запозичили у греків традиції літератури й мистецтва, проте суттєво їх переробили, пристосувавши до власних уподобань і потреб римського суспільства. 

Фесценіни 

Римський театр, подібно до грецького, виріс із народних сільських свят, що відбувалися після збору врожаю. Під час цих веселих дійств люди перевдягалися у костюми, співали, танцювали, жартували, виконували обрядові пісні й ритуали. Особливою популярністю користувалися грубуваті дотепи та висміювання — так звані фесценіни. Учасники збиралися групами й обмінювалися дотепними, часом колючими, жартами. Фесценіни існували ще протягом кількох століть, відображаючи життя громади — її соціальні, політичні та побутові проблеми. З часом ці виступи стали настільки гострими, що влада видала закон, який забороняв їх проведення.

Сатура й Ателани 

Паралельно з іншими формами театрального мистецтва в Римі зародилася ще одна яскрава й ефектна форма вистав — сатура, яку можна вважати витоком римської драми. Саме вона найбільше відчула вплив етруської культури. 

Історія її появи надзвичайно цікава. За переказами, у 364-му році до нашої ери Рим охопила страшна епідемія. Щоб умилостивити богів і врятувати людей від пошесті, у місті почали влаштовувати свята й народні дійства. На них виступали актори та танцівники з Етрурії, покликані здобути прихильність небес. Згодом римська молодь почала наслідувати етрусків, додаючи до вистав власні елементи — жести, рухи, комічні діалоги та різноманітні імпровізації. Так поступово сформувалася сатура, назва якої буквально означає «суміш» — адже вона поєднувала музику, танець, слово й жарт. Іншим виглядом ранніх драматичних вистав також комічного характеру були в Римі ателани. В ателан діяли чотири постійні комічні персонажі.

Архітектура римського театру — це справжнє втілення прагматизму, величі та винахідливості давніх римлян. Вона виросла з грецьких зразків, але з часом набула власного характеру й унікальних рис. Якщо грецький театр був тісно пов’язаний із природним рельєфом і зводився просто на схилах пагорбів, то римляни створили повноцінні архітектурні споруди, які могли існувати незалежно від місцевості. Постійної театральної будівлі в Римі не було аж до середини I ст. до н. е.; будівництву опирався консервативний сенат. 

Для вистави зазвичай споруджувався дерев’яний поміст заввишки в половину людського росту. На сценічний майданчик вела вузька драбинка в 4–5 сходинок, по якій актори піднімалися на сцену. У трагедії дія відбувалася перед палацом. У комедіях декорації майже завжди змальовували міську вулицю з фасадами двох–трьох будинків. Дія розгорталася перед будинком. Глядачі сиділи на лавках перед сценою. Сцена у римських театрах була значно ширшою та масивнішою, ніж у грецьких, а глядацькі ряди утворювали лише півколо, що забезпечувало кращу видимість і акустику. 

Орхестра — майданчик між сценою і глядачами — стала вужчою, адже роль хору в римських виставах поступово зникала. До сцени додали сходи, що полегшувало пересування акторів, а над усією будівлею часто натягували велетенське накриття — вела, який захищав глядачів від сонця. Римський театр вражав монументальністю та гармонійністю форм. 

Театр Марцелла, збудований у Давньому Римі, був найбільшим і найважливішим театром, який міг вмістити від 15 000 до 20 000 глядачів. Зовнішній фасад був вкритий мармуром травертину. Півкруглий травертиновий фасад театру спочатку мав два яруси, кожен складався з 41 арки. Нижній ярус мав доричний ордер, другий — іонічний, а верхній, ймовірно, прикрашали коринфські пілястри. На пікових моментах свого існування театр приймав такі культурні заходи, як вистави, музичні змагання та поетичні вечори.

Римський театр став яскравим символом епохи, у якій мистецтво поєдналося з величчю імперії. Під відкритим небом, серед колон й арок, народжувалося видовище, що єднало людей, дарувало емоції та пробуджувало думку. Саме тут сформувалися основи сценічної культури, які згодом перейшли до європейського театру — від архітектури й акторської гри до любові глядача до живого мистецтва. Антична сцена не зникла — вона продовжує жити у кожному театрі світу, нагадуючи нам, що справжнє мистецтво не має ні часу, ні кордонів.