Творчість в умовах тоталітаризму на основі фільму «Будинок Слова»

Український повнометражний художній фільм «Будинок „Слово“: Нескінчений роман» продовжує викликати інтерес глядачів навіть після завершення прокату. Ця стрічка зацікавлює пересічного глядача історією 30-х років ХХ століття, показуючи життя відомих українських поетів та письменників. Радянська влада, під виглядом добрих намірів, запропонувала відомим українцям поселитися в одному будинку в Харкові. Цей будинок, до речі, був пошкоджений у 2022 році внаслідок російських обстрілів. Під його дахом зібралися найкращі представники української літератури, відомі як митці «Розстріляного відродження».

Історія, література та мистецтво оживають завдяки таким фільмам, як «Будинок „Слово“: Нескінчений роман». Вони знайомлять нас із подіями, постатями та їхньою творчістю через візуальне та аудіальне сприйняття. Наприклад, історію Миколи Хвильового добре знають усі, хто вивчав у закладі освіти його твір «Я (Романтика)». Проте саме обʼємна картина стрічки допомагає глибше зрозуміти, що насправді пережив митець, відчути його хвилювання та «прожити» разом із ним його трагедію.

Спостерігаючи за історичними постатями на великому екрані, глядачі можуть глибше збагнути, чому наші митці створювали саме такі твори та обирали певні теми для висловлювання. У фільмі можна простежити, як змінюються герої: спершу безтурботні й сповнені ідей, згодом вони стають більш замкнутими, недовірливими, тривожними та спантеличеними.

Можливо, покоління, яке вивчало Павла Тичину у 70-80-х роках і повторювало слова: «Краще з’їсти кирпичину, ніж учить Павла Тичину», після перегляду фільму спробує по-іншому подивитися на цього поета. Вони зможуть зрозуміти, яким сильним був страх митця, що змусив його продати свій талант і стати бездарним поетом, який прославляв Сталіна.

Українське мистецтво та літературу неможливо вивчати відірвано від історії, адже без історичного контексту складно повністю зрозуміти твори, які ми читаємо чи розглядаємо. Саме контекст часто розкриває всю глибину митця та його творчості.

У фільмі є момент, коли Микола Хвильовий приходить до сексота Акімова за перепусткою для поїздки в українське село, щоб описати життя там (насправді ж, щоб побачити, що там відбувається через чутки про Голодомор). Акімов каже: «Ви ж тільки напишіть щось життєрадісне, щоб людей повеселити» (недослівно). У цих словах розкривається весь абсурд і біль творчих людей в Радянському Союзі: одні писали «життєрадісне», обдурюючи себе, але рятуючи своє життя, інші не могли дозволити собі брехню, знаючи правду, і трагічно завершували своє життя. І ті, і інші зрештою були жертвами режиму.

Фільм «Будинок „Слово“: Нескінчений роман» показує життя українських письменників у 30-х роках під радянським режимом. Він допомагає зрозуміти їхні страхи, боротьбу та трагедії. Стрічка наголошує на важливості знання історії для розуміння творчості митців і підкреслює, як складно було жити і творити під контролем тоталітарного режиму.

Будинок «Слово» — це не єдина спроба придушити українську культуру, їх, як відомо, було чимало. Такі репресивні заходи неодноразово застосовувалися радянською владою для «стирання» національної самобутності та творчих досягнень українських митців. Вони не лише залиши слід в історії, а й вплинули на формування сучасної культурної спадщини. Для учнів дуже важливо знати та розуміти взаємозв’язки між творчістю та оточуючим середовищем. Якщо документальні фільми, історичні книги — це більше привілегія дорослих, то сучасним дітям можуть більше сподобатися художні ініціативи, які розкривають всю трагедію нашого народу та допомагають їм зрозуміти культуру та історію. Також серед діячів культури, про яких Ви можете поговорити з дітьми, є Алла Горська, яка була знищена репресивною системою, проте це відбулося у  60-ті роки ХХ століття. На порталі можна ознайомитися з інфографікою життя та творчості Алли Горської.