
Говоримо правильно. Як спілкуватися з людьми з інвалідністю шанобливо та без упереджень?
Слова здатні будувати мости або зводити стіни. В Україні, де інклюзія стає наріжним каменем освіти та суспільної взаємодії, особливо важливо правильно й гідно говорити про людей з інвалідністю та спілкуватися із ними. Адже інвалідність — не ярлик, це лише одна із багатьох характеристик особистості.
У цій статті ми розповідаємо, як будувати належну комунікацію, руйнуємо стереотипи та наводимо конкретні приклади: як говорити треба, а чого казати не можна.
Комунікація — це не лише про слова
Перш ніж надавати конкретні рекомендації, вважаємо за потрібне наголосити: інклюзивне спілкування — це не перелік табу, а прояв поваги до людини. Йдеться не про «політкоректність задля політкоректності», а про людяність.
Люди з інвалідністю мають різний життєвий досвід, характер, темперамент, особливості мовлення, у них різні професії та інтереси. Не існує типового образу. Спілкування з ними не вимагає співчуття або героїзації — лише поваги та щирості!
Можна — Не можна! Як висловлюватися правильно


Чого ще слід уникати
- Питань про діагноз без дозволу: це особиста інформація.
- Допомоги без згоди людини. Запитуйте: «Чи можу я допомогти?». Приймайте відповідь «Ні».
- Ігнорування: звертайтеся саме до людини, а не до її супроводу.
- Занадто швидкого темпу: говоріть у нормальному ритмі, спокійно.
У центрі уваги — гідність
Реальне визнання починається зі слів. Ще важливіше — уміти слухати самих людей з інвалідністю. Поширюйте історії, де йдеться про таких людей, які стали повноцінними творцями власного життя.
Змінюючи мову, ми змінюємо уявлення. А разом із цим — і суспільство в цілому. Коли дитина каже: «Це мій однокласник, який використовує слуховий апарат», — це вже перемога інклюзії.
Інклюзивна мова — частина нових етичних норм суспільства, де немає «нормальних» і «особливих», є лише різні! Говоріть із повагою, слухайте уважно і з відкритістю. Справжня безбар’єрність починається не з пандусів, а з усвідомленої комунікації. Змінюймося разом!