Тарас Шевченко — художник: мистецька спадщина Кобзаря

Тарас Григорович Шевченко — видатний український поет, письменник, мислитель і національний пророк. Проте він також був талановитим художником, залишивши по собі величезну мистецьку спадщину. Його творчість охоплює різні жанри – портрети, пейзажі, історичні та релігійні композиції.

Тарас Григорович — основоположник критичного реалізму в українському образотворчому мистецтві. Він прекрасно опанував всі відомі тоді засобами графічного зображення.

Шлях у мистецтві

Обдарований від природи хлопчина рано відчув тягу до малювання. Ще змалку крейда і вуглинка були для нього неабиякою радістю. Малював ними стіни, лави, стіл… Малював у хаті й надворі, вдома і у гостях… Хлопець любив зображувати птахів, звірів, людей. Свояк Тараса Варфоломій у спогадах розповідає про дар до малювання хлопчини. Пізніше, перебуваючи козачком у пана Енгельгардта, він почав копіювати лубочні картинки. З того часу збереглась одна копія роботи Шевченка «Погруддя жінки», зроблена ним у Вільно в 1830 році. Цей рисунок свідчить про технічну вправність копіїста.

У 1831 році з переїздом Шевченка разом із паном Енгельгардтом до Петербурга починається новий етап у житті майбутнього художника.

Нестача денного часу й заклопотаність, бажання стати справжнім художником змушували Шевченка в білі ночі виходити в Літній сад і змальовувати статуї. Тут відбулася перша зустріч Тараса зі своїм земляком художником І. Сошенком, який зацікавився обдарованим юнаком і вирішив допомогти йому. І.Сошенко давав поради й консультації художнику—початківцю, знайомив його з видатними митцями (Карлом Брюлловим, Василем Григоровичем, Олексієм Венеціановим, Василем Жуковським, Євгеном Гребінкою).

Праця у відомого майстра живописного цеху В.Ширяєва, знайомство з художником І.Сошенком та відвідування Товариства заохочування художників — усе це спрямувало Шевченка на шлях систематичного навчання і було серйозною фаховою підготовкою для вступу до Академії мистецтв.

Першу групу в мистецькій спадщині Тараса Шевченка становлять малюнки, виконані ним на сюжети з античної та української історії.

Його ранні малюнки та живописні роботи, створені у 1830–х — на початку 1840–х років, містять чимало сюжетів, пов’язаних зі смертю. Ця тема розкривається через історичні, релігійні та жанрові сцени, що перегукуються з його поетичною творчістю.

Шевченко здобув художню освіту в Петербурзькій Академії мистецтв, куди потрапив завдяки підтримці відомих діячів культури. Його наставником був Карл Брюллов, один із найвидатніших художників того часу. Саме Брюллов, разом із Василем Жуковським, організував викуп Шевченка з кріпацтва в 1838 році.

В Академії Шевченко швидко досяг успіху, отримував нагороди за малюнки і гравюри, а також став академіком гравірування. Його художній стиль формувався під впливом романтизму та реалізму, і він майстерно працював з олійним живописом, аквареллю і графікою.

Портрети

Шевченко створив понад 150 портретів, відображаючи в них своїх сучасників та близьких людей. Він прагнув передати не тільки зовнішність, а і внутрішній світ персонажа.

Особливого значення набули автопортрети Шевченка, яких налічується понад 30. Вони демонструють його духовний розвиток, переживання та силу характеру.

Пейзажі

У своїх пейзажах Шевченко зображав українську природу, побут селян та історичні місця. Він використовував техніку світлотіні, що надавало його роботам особливої глибини та емоційності. Його акварелі, виконані під час заслання в Казахстані, стали не лише художніми творами, а й цінними документами, що відображають життя тогочасного краю.

Історичні та релігійні композиції

Шевченко також працював у жанрі історичного живопису. Він створив серію малюнків, присвячених козацькій тематиці, а також ілюстрації до своїх поетичних творів. Його картина «Катерина», натхненна однойменною поемою, є одним із найвідоміших творів українського мистецтва.

Творчість Шевченка–художника — це не просто картини, а глибоке осмислення долі народу, його історії та культури. Роботи Тараса Григоровича стали невідільною частиною українського мистецтва й надихають художників та дослідників уже понад півтора століття. У статті представлена лише одна перлинка із разкого намиста мистецької спадщини Шевченка.

«Мені здається, — писав Тарас Шевченко, — якби моя батьківщина була найбідніша й найнікчемніша на землі — і тоді вона здавалася б мені кращою за Швейцарію і всю Італію…. Що ж нам сказати, її дітям? Потрібно любити й гордитись своєю пречудовою матір’ю. Я як член її сім’ї служу їй якщо не на суттєву користь, то принаймні на славу імені України…»