Григорій Сковорода: філософ, поет, музикант і символ української духовності

Григорій Сковорода (1722–1794) — видатний український філософ, поет, педагог і просвітник, який став символом духовного пошуку та свободи. Його ідеї випереджали час, а спосіб життя був прикладом внутрішньої гармонії та незалежності. Творчість і філософія Сковороди залишаються актуальними й сьогодні, адже він торкався вічних тем людського існування, моралі та щастя.

«Коли писав Сковорода для свого краю, то і вживав деколи української мови та правопису, вживаного в українському виговорі. Він любив завжди свою природжену мову. Дуже любив свій рідний край, свою любу Україну й коли відлучався за її межі, обов’язково прагну в скоріше туди повернутися і бажав там померти. Він висловлює це в багатьох місцях своїх творів. «Всяк должен узнать свой народ і в народі себе».

Михайло Ковалинський 

Життєвий шлях Григорія Сковороди

Григорій Савич Сковорода народився в селі Чорнухи на Полтавщині. Навчався в Києво-Могилянській академії, де проявив особливу зацікавленість філософією, богослов’ям та мовами. Протягом життя він багато подорожував, навчався в Європі, працював у різних освітніх закладах, але зрештою обрав шлях мандрівного філософа, уникаючи офіційних посад та суспільних обмежень. Сковорода вів життя, сповнене аскетизму та самопізнання, відмовляючись від матеріальних благ і розкоші. Він прагнув жити за своїми принципами, відстоюючи ідеали внутрішньої свободи й моральної досконалості.

Головні ідеї філософії Сковороди

Бути щасливим – це значить пiзнати, знайти самого себе.

Григорій Сковорода

Основою світогляду Григорія Сковороди була ідея «сродної праці» — кожна людина має знайти справу, яка відповідає її природі та покликанню. Він вважав, що саме така праця приносить справжнє щастя та гармонію. 

Іншим важливим аспектом його філософії була концепція «двох світів» — видимого (матеріального) та невидимого (духовного). Сковорода наголошував, що справжнє життя людини повинне бути спрямоване на духовний розвиток, а не на гонитву за земними благами. Він використовував алегорії, біблійні образи та символіку, щоб пояснити свої думки. Його твори, зокрема «Сад божественних пісень» і «Байки Харківські», пронизані глибокими роздумами про людську природу, моральні чесноти та шлях до істини.

Музична спадщина Сковороди

«Портрет Григорія Сковороди». Фреска Катерини Ткаченко. 2010 р.

Ще з дитинства Григорій проявляв виняткові музичні здібності: він мав досконалий слух, чудовий голос, умів грати на народних інструментах. Саме музичні таланти й загальні знання відчинили йому двері одного з найкращих європейських вишів того часу – Києво-Могилянської академії. 

Юнак одразу привернув до себе увагу диригента співочої капели і його прийняли до хору. Опанувавши такі музичні інструменти, як скрипка, орган, флейттраверс (поперечна флейта), віртуозно граючи на лірі, гуслях, бандурі, він став незамінним у студентському оркестрі. Виняткові музичні здібності — досконалий слух, чудовий голос, володіння багатьма інструментами, талант композитора й педагога – були засобом передавати філософію буття і світобачення.

Про що ж співав цей філософ-мандрівник і які мелодії виводила його вірна супутниця флейта? Філософію він сприймав як «найдосконалішу музику», власні поезії називав піснями, симфоніями, сонатами, а слово звучало для нього як мелодія. Його вважали праведником, котрий зцілює піснями й чарівною грою душевні рани одиноких, убогих і знедолених. Бо, за його розумінням, «музика промовляє до душі нашої», він бачив у ній «джерело думок вдячних» і спосіб узагальнення світу. Мелодії, за розповідями друзів, Григорій виводив ще дитиною, прагнучи усамітнення і споглядання навколишнього світу. А, імпровізуючи на сопілці, удосконалив інструмент і свою гру настільки, що міг передавати на ньому рулади птахів.

Особисті речі Г. С. Сковороди

Неймовірно допитливий, Григорій опанував у академії принципами партесного (багатоголосого хорового) концерту. Він вивчав музику різних авторів, осягав закони композиції. Адже в Могилянській академії зосередилися традиції видатних музикантів-просвітників Феофана Прокоповича, Григорія Кониського, Лазаря Барановича. Саме тут здобували освіту музичні генії України Максим Березовський, Артемій Ведель та інші митці. 

Обравши долю мандрівного вчителя, філософа й народного співака, Григорій Савич, «переходячи з міста в місто, із села в село, дорогою завжди співав або, вийнявши з-за пояса свою улюбленицю флейту, награвав на ній сумні фантазії та симфонії». Співав народних пісень, духовні та світські канти і псалми, закладаючи тим самим історію української пісні–романсу.

На жаль, не вдалося знайти зроблені рукою Сковороди записи мелодій. Деякі з них збереглися завдяки народним виконавцям, які передавали їх із покоління в покоління. Його пісні співали українські лірники, мандрівні дяки, чумаки, зазнаючи змін унаслідок плину часу. Їх можна сприймати як народні, іменовані також «сковородинськими». І понині відомі його сатирична пісня «Всякому городу нрав і права», ліричні канти «Стоїть явір над горою», «Ой ти, птичко жолтобоко», пісня-псалом «Ах поля, поля зелені».

Вплив Сковороди на українську культуру

Сковорода став однією з ключових постатей української культури та духовності. Його філософія вплинула на подальші покоління мислителів, письменників і громадських діячів. Він уособлює ідеал незалежної особистості, яка не підкоряється зовнішнім обставинам і живе згідно з власними переконаннями.

Його слова: «Світ ловив мене, та не спіймав» стали символом його духовної незалежності та пошуку істини. Сьогодні Григорій Сковорода є не лише історичною постаттю, а й натхненням для тих, хто прагне свободи думки, морального самовдосконалення та гармонії з собою і світом.