Зміни у вивченні української мови в початковій школі

Прийняття оновленого Державного стандарту початкової освіти (Постанова КМУ №1810 від 26 грудня 2025 року) закріплює перехід до компетентнісного навчання. Ці норми почнуть застосовуватися для учнів і учениць, які підуть у перший клас 1 вересня 2028 року. Основна зміна полягає у зміщенні акцентів: від теоретичного вивчення правил мови до формування функційної грамотності — здатності дитини використовувати мову для мислення та спілкування у реальних життєвих ситуаціях.

Однак не всі зміни даються педагогам легко. Багатьом учителям і учителькам складно відмовитися від ролі єдиного носія істини, який передає готові знання, на користь позиції помічника, що стимулює самостійне дослідження учнів і учениць. 

До того ж виникає методична пастка підручників: більшість чинних видань подають готові висновки замість того, щоб спонукати дитину до пошуку. Також дається взнаки страх перед помилками. Традиційна система роками привчала карати за них, тоді як новий підхід вимагає сприймати помилку як неминучий етап навчання та матеріал для розвитку.

 Важливо розуміти, що методи розвитку мислення потребують системності — вони мають стати щоденною практикою, а не лише елементом відкритих уроків.

На які ключові зміни спрямована реформа?

Основне це — мова як фактор ідентичності. Вільне володіння державною мовою тепер розглядається як фундамент національної та громадянської самосвідомості. Школяр чи школярка має усвідомлювати мову як засіб збереження нашої культури.

Інтегруємо мову та читання в єдиний простір. Освітній процес передбачає об’єднання цих компонентів у єдине ціле, де живий текст стає лабораторією для дослідження. Замість сухого розбору речень учні й учениці мають усвідомлювати виражальні можливості синтаксису для успішного спілкування.

Розвиваємо емоційний інтелект. На уроках важливо вчити дітей виражати власні емоції та розуміти почуття інших. Це сприяє створенню психологічного комфорту й дає змогу уникати конфліктів.

Критично працюємо з інформацією. Школярі та школярки мають навчитися відрізняти факти від суджень, правду від вигадок і розпізнавати засоби маніпулятивного впливу в текстах і медіатекстах.

Ці ціннісні орієнтири реалізуються через чотири групи результатів (ГР), за якими тепер здійснюється оцінювання:

1. Взаємодіє усно: сприйняття інформації, вміння вести діалог й аргументувати свою думку.
2. Читає: аналіз, інтерпретація та критичне оцінювання змісту текстів різних видів.
3. Взаємодіє письмово: висловлення почуттів і думок у письмовій формі, з урахуванням мети та аудиторії.
4. Досліджує мову: спостереження за мовними явищами та свідомий вибір слів для власної творчості.

Оцінювання здійснюється за кожною групою результатів окремо. Вчитель чи вчителька відводить окремі графи для кожної групи, використовуючи спеціальну індексацію. Наприклад, код 2.МОВ.1.1 розшифровується так: 2 — рік навчання, МОВ — галузь, 1 — перша група результатів (усна взаємодія), 1 — порядковий номер конкретного вміння. Замість загальної оцінки за тему, фіксується рівень досягнень (В, Д, С, П) у конкретних видах діяльності.

Отже, сучасний урок української мови має перетворитися з місця слухання вчителя на осередок творчого пошуку та колективної співпраці, де дитина є активним учасником, а не пасивним виконавцем.

Попри чітко сформовані вимоги, успіх реформи залишається під питанням через складність координації багатьох ланок. На нинішньому етапі стає зрозумілим: системі потрібні реальні, покрокові шляхи їх впровадження. Мають бути розроблені конкретні інструменти, які дадуть можливість вчителю і вчительці працювати творчо і натхненно.

Основним ризиком залишається надмірне навантаження на педагогів. Потреба забезпечити індивідуальний підхід до кожного дитини, фіксація результатів за чотирма групами та розробка власних матеріалів за відсутності адаптованих вимагають колосальних ресурсів. 

Без злагодженої підтримки та частково готових методичних рішень реалізація цих завдань може перетворитися на чергове бюрократичне навантаження, де весь тягар відповідальності знову лягає виключно на плечі педагогів.

Важливою частиною цього процесу є створення нових навчальних матеріалів. Наразі ведеться активна робота над підручниками, які відповідають новим вимогам. Ця підготовка триватиме два роки, оскільки головне — не лише надрукувати підручник, а й апробувати методичні знахідки та завдання безпосередньо в школах. Тільки через практичну перевірку в реальних умовах класу можна створити дієвий інструмент, який дасть змогу вчителю і вчительці втілити державні вимоги у щоденну живу роботу з учнями й ученицями.